Увага! Цей сайт є архівом розробок з 2014 до 2017 року.

Свої нові розробки ви можете додавати на основному сайті "http://teacherjournal.in.ua/"

Виховний захід

дата публікації: . Надруковано у: Трудове навчання

Автор розробки: Потапова Тетяна Ігорівна


Українські вечорниці Параска. У нас сьогодні радістю вогниться, бо скарб народу розкриваємо: в найкращій сонячній світлиці ми вечорниці починаємо! Горпина. Так, починаєм українські вечорниці… Це – пісня, танець, слово про любов. Нехай до серця кожного жар-птиці Несуть народну мудрість знов і знов. Параска. Запрошуємо вас на вечорниці, Просимо гуляти, розважатись, веселитися. Параска. Запршуємо на вечерю, Поки господиня не зачинила двері. (стукіт у двері) Дівчина 1. Добрий вечір, тітонько Горпино! Можна до вас? Горпина. Ви, дівчатоньки-красуні, повинилися, бо до нас на вечорниці запізнилися. То ж наказуєм, щоб ви Пісню гарну завели, Піснею прохаєм вас Звеселіть скоріше нас! Дівчина 1. З радістю, тітонько Горпино! (дівчата заходять, співаючи «Ой, у вишневому саду») Горпина. Спасибі, дівчата, заходьте. Дівчина 1: Чомусь хлопці затримуються. Дівчина 2: Не хвилюйся! З’являться. (На передньому плані появляється Галя, яка поспішає на вечорниці. (Старицький М. Твори.- т.2.-К., 1984.-С.102-103)) Галя (йде, потім зупиняється): Он хтось стоїть, чи не Степан? Голохвастов (уздрівши її): А, на ловця і звір біжить, ціп-ціп, куріпочко! (Галя хоче його обійти, а Голохвастов заступа їй дорогу) Голохвастов: Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От ціпонька! Не тремтить-бо: чого лякатись, моя зозулечко,- хіба з’їм? Галя: От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу. Голохвастов: Вигадайте! Тільки крикніть, то я такого наговорю, що зараз і в часть вас посадять. Галя: За що? Що ви гвалтуєте серед ночі, тоя маю сидіти? Голохвастов: Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочка красна. Як повидів я вас, то з того часу і пропадаю, - просто вхопили моє серце щипцями, гвоздиком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки! Галя: Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич! Голохвастов: Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою! Галя: Так і повірили. Шукайте собі панночок! Голохвастов: Да ви луччі за самих найкраших панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, - вірте! Галя: Хороша пороша, та не для вас! Голохвастов: Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько, всякого добра. Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ... Галя: Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба. Голохвастов: Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон... Галя: Та що – що гарні! Голохвастов (бере її за руки): Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить! Галя: Ой, що ви кажете? Голохвастов: Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить... Куріпочко моя! (Обніма) Галя: Пустіть-бо! Пустіть, бо кричатиму! Голохвастов: (притискує її до себе) У-ух! Пропав я! Пожар! (Галя виривається і тікає, а Голохвастий прямує до виходу) Дівчина 1: Галю, то Голохвастий до тебе женихається? Галя: Причепився як реп’ях, ледве втекла! Василь. Добрий вечір, господине! Параска 2. Добрий вечір, Василю, а чого тобі треба? Василь. Ой, дайте води напитися, Бо так хочу їсти, Що аж переночувати нема де! Параска 2. Щось не теє ти говориш, Дивні слова, хлопче, мовиш. Краще ось що нам скажи: Що робити вмієш ти? Василь. Можу ложку змайструвати Ще й затанцювати, А як буде ваша ласка – Побрехеньки розказати. Параска 2. О, то це добре діло! Заходь та й розказуй! Василь. Ну, слухайте! Поселились Федько й Катря у новім будинку. Ставлять меблі, почепили на стіні картину. Раптом чують трік і скрегіт у вечірній тиші. Жінка вдарила в долоні: - Вже шкребуться миші! Звідкіля вони так швидко:- Дивиться на Федьку. А той каже: - То не миші, то сусід їсть редьку! Дівчина 2. Ото ще побрехенька! (глузливо ) От мою послухайте! Якби усі-усі моря та злить в одно між гір, Якби з усіх-усіх дубів та зріс один до зір, Якби з усіх-усіх сокир однісіньку зробить, Якби з усіх-усіх людей богатиря зліпить, Якби сокиру ту до рук узяв той богатир І дуба-велетня зрубав Та в море кинув з гір – ОТО БУЛЬКНУЛО Б!!! Дівчина 3. А ви часом не з брехунівки? ( забігає захеканий хлопнць ) Параска. Звідки ти тікав? Чи, може, десь вже танцював? Панас. Ой, ніде не танцював, А від матінки тікав, Що до вас на вечорниці Мене не пускала.. Параска. А що ж сталось, Панасе? Панас. Била мене мати, ох, і била… за те, що переказ на “п”ять” написав. А як діло було? Через дорогу картоплю колгоспну копали. Мати й каже: Мати. Біжи, принеси, Панасе, прокатайся велосипедом. Візьми з собою мішечок. Набереш, покладеш на раму – і гайда додому. Панас. Та як же? Це ж не наша! Мати. Дурний ти! Колгосп наш? Панас. Наш! Мати. Ну, то й картопля наша! Тільки гляди – дригадир щоб не побачив. Панас. А мені що? Став біля купи, в мішечок накидав, повісив на раму. І – газую назад. Тут основне, щоб однаково по обидва боки було. Кілька рейсів зробив – насобачився. А на другий день у школі переказ “Діти – помічники старших”. То я оце все і описав. Як матері пособив після уроків. Вчителька мій твір похвалила. За мову твору поставила “п”ять”, а за зміст – сказала, щоб прийшла матір. Мати прийшла зі школи, як столовий буряк, вся трясеться: Мати. То я тебе красти вчу? Я злодюгу виховую? А як матері щось на грам допоміг, то оте на всі “п”ять” треба було розписати?! Панас. Так досі і не знаю: чи картоплі мало привіз, чи переказів на “п”ять” більше писати не треба. (стукіт, заходять хлопці) - Добрий вечір! Можна до вас? Горпина. Заходьте до нас, тут вам буде весело й цікаво! Затягуйте свою улюблену! (Підманула – підвела») Дівчина 2: Я оце сиджу на вечорницях, вишиваю і думаю, що поки ми дівуємо, поки і горя не знаємо. А як тільки вийдемо заміж і почнуться клопоти та негаразди. Свекруха буде гризти, діти спати не дадуть... Непорозуміння та колотнеча в сім’ї. Особливо коли під однією стріхою збереться декілька невісток. Як ото в “Кайдашевій сім’ї” . (І. Нечуй- Левицкий Микола Джеря. –К.,1988.-С.220-221) (У буденному одязі на сцену виходить Мелашка і замітає. Змела сміття в купку) Мелашка: Оце вимела хату, половину сіней, обмела коло призьби і змела в купку. Піду по ряднину та винесу його. (виходить, а в цей час вибігає Мотря з хати) Мотря (дивиться на сміття): Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки! (хапає віника і розмітає його по двору. Виходить Мелашка з рядниною). Мелашка: Хто це порозкидав сміття? Мотря: Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую! Мелашка: А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа (почала змітати сміття до порога). Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! Мелашка: Авжеж, велика пані. Покалякаєш, княгине, золоті підківки. Мотря: Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила. Мелашка: А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? Ось тобі, ось тобі! (Почала розкидати віником сміття) Мотря (з подиву аж рот розкрила): То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала? Мелашка: Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я тобі мовчать не буду! (Мотря замахнулась на Мелашку диркачем. Та схопила його і закричала:) Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?! (З хати вибіг Карпо і почав забирати у жінок диркача. Потім вибіг Лаврін і допоміг брату розборонити жінок). Мотря (з дверей): Одривай хату! Не буду я з ними жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату! Карпо: Чи ви показились, чи знавісніли? (Зайшов до хати). Дівчина 1: Невже таке буває? Дівчина 2: Буває ще й не таке! - А скільки гостей прийшло до нас на вечорниці! - Тож давайте танцювати, співати, веселиться! - («Ой, на горі два дубки») - А пам’ятаєте, як колись дівували, сватали. Як колись любили… («Сватання на Гончарівці»). Уляна. Здорові, мамо, були! З неділенькою, будьте здорові. Одарка. Спасибі, будь і ти здорова! Де то ти так рано ходила? Уляна. Ходила, мамо на базар, поки до ранньої і купила хустку. Бач яка? І не гарна, скажеш? Велика та модна, з квітками; тепер усюди такі на міщанках. Одарка. Та нащо тобі та хустка? Уляна. Оттак, нащо? Рушники у мене є, а хустки не було. Як вийду заміж, буду пов’язуватись. Тепер бачиш, яка мода? Очіпків не носять. І на попадях не побачиш; не так, як ви – усе в очіпці, по-старосвітськи. Одарка. Тим – то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай людям! А се добре, що купили хустку. Увечері жди старостів. Уляна. Які там старости? Від кого б то? Одарка. Чи знає із Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив із монастиря на Спаса? Уляна. За того старого? Лисого? Одарка. Тю, дурна! За Стецька, його сина, коли знаєш. Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та він, мамо, зовсім дурний!. Одарка. Дурний! Так багатий! Уляна. Цур його з його багатством, коли в нього глузду нема. Одарка. Глузду нема, так багатий. Уляна. Він, як по вулиці йде, то малі діти з нього сміються! Одарка. Нехай сміються, а він собі багатий. Уляна. А як прийшов до нас у свято , то з нього такий регіт був, що хазяїн насилу прогнав. Се вже побила лиха година, коли за такого іти, неначе всі люди повимирали. Одарка. Так кажу тобі, що багатий. Скільки пар волів чи усякої худоби! Нема на світі луччого щастя, як із дурнем жити. Він тебе не б’є, не вередує, а коли там здуру налає, то тільки крикни, він і замовчить. Ось і мій п’яниця. Що з нього що він не дурний? Коли б одурів, я б зрадувалась. Уляна. Що хочете кажіть, мамо. А я за того дурня, за того бецмана не піду та й не піду. Одарка. Улясю, донечко. Не віддам я тебе за Олексія. Він хоч хлопець роботящий, але ж крепак. Уляна. Той що з того, як крепак? Мені з ним буде усюди добре, бо я люблю його. Одарка. А ти того не думаєш, що тебе поженуть на панщину? Мою Улясю на панщину! Уляна. А чим панщина страшна? Одарка. Ти вже, Улясю, як собі хоч, я тобі так скажу: Скоріше у мене волосся на долоні виросте, ніж я віддам тебе за Олексія. Зараз Стецько прийде, та й поговорите собі любенько. А ти не безумствуй, будь до нього приязна. Уляна. Об чім з дурнем говорити? Я не вмію. Одарка. Потурай йому. Дівка з парубком найдуть про що говорити. Посидь тут за воротами, а я піду обід лагодити. Уляна. Така-то моя доленька нещаслива. Що мені з його багатства? ( Розгортає хустку) Хусточко моя шовковая! Чи я на тебе заробляла, щоб нелюбу й немилому ЇЇ почіпляла? (Заходить Стецько, оглядає Уляну зі всіх сторін) Стецько. Та й патлата! А що у вас сьогодні варили? Уляна. Нічого! Стецько. А тепер що? Уляна. Що? Стецько. Що? Уляна. Що? Нічого! Стецько. Як це нічого? Брешеш! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її знав обо чім її розпитувати. Я усе позабував. Уляна. Так піди до батька і розпитай, коли позабував. Стецько. Так він казав, не іди, поки обо всім не договоришся. Уляна. Ні об чім нам домовлятися. Стецько. Як це ні об чім, коли ти за мене йдеш? Уляна. Не буде цього! Стецько. Як це не буде? Чому не підеш? Уляна. Бо не хочу. Стецько. Як там тебе – чи Прісько, чи Домахо! Послухай, тай іди. Ось коли б ти вже була моя жінка, та казала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; але тепер ще не можна. Батько казав: після весілля можна жінку бити, скільки хоч, а тепер ще не можна. Ну я подожду. То ж ласкаво просю: іди за мене. Уляна. Що мені з дурнем балакати? Покинула б його, та мати лаятиметься. Зостанусь, та буду його піддурювати. Стецько. Ну, кажи ж мені, якщо оженимся, то що будемо робити? Уляна. Та ну тебе, не знаю. Стецько. А я знаю. Мене батько навчив. Чи казати? Слухай. Напечемо коржів, намнемо маку, , змішаємо з медом, та й посідаєм та їстимемо. (виходить Олексій) Олексій. Здорова була, Уляно! Нехай тобі Бог помага. Уляна. Ой, Олексієчку! Де ти тут узявся? Олексій. Дурний, що прийшов, не чув би об цім нещасті. Чи правда, що йдеш за нього? Уляна. Так що ж, що правда? Чи ти на мене сердишся? Олексій. Як же мені на тебе не сердитись? Уляно! Уляно! Як же мені стояти і слухати, як ти , забувши, що 10 раз божилася на Холодній горі, що ні за кого не підеш, окрім мене. А тут при мені кажеш Стецьку, щоб йшов за рушниками. Гріх тобі, Уляно! Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда. Що ідеш за Стецька, за дурня… Стецько. Брешеш, брешеш, брешеш! Не такий я вже й дурний. Мені й батько каже, що у мене не всі вдома. Та дарма: хоч би й дурний, хіба не можу женитися? Тут розуму не треба, я вже знаю. Олексій. Так що у тім, що оженишся? Що з твоєї худоби, якщо самому ще працювати треба? Стецько. Робити я вмію, тільки не завжди виходить. Одного разу мене мало в солдати не забрали. Олексій. І чому ж не взяли? Стецько. Та так, біда сталася: не зумів пальців перелічити. Та до біса ж їх на руці! Станеш лічити, так один одного попережа. От бач! А я вже знаю, нащо їх так багато. Уляно, дивись: спробуй одним пальцем дулю скрутити! Еге ж, не скрутиш. Хоч як, та не можна. Одарка ( з-за сцени). Уляно! Іди обідати! . Коли Стецько тут, клич і його Уляна. Зараз, мамо, прийду. Стецько. Ото я вже люблю обідати! Я б і вдень обідав, і вночі обідав, увесь час обідав. Треба скоріш іти, поки не передумали. ( пісня «Ой, під вишнею») Параска. А як би добре було, якби чоловіки з жінками місцями помінялись! Горпина. А у нас в сусідньому селі була така чудасія. Параска. Та ну? Горпина. Ну, слухайте. (сценка О.Коломійця «Фараони») Дівчина 2: А тепер всіх прошу сісти. Вареники будем їсти! Дівчина 3: Спочатку скуштують дівчата вареників чарівних, з загадками і передбаченнями. (Бере перша вареник з макітри, надкушує його). Вареник із сиром! Буду з чоловіком жити в злагоді і в мирі. (Підходить друга дівчина, бере вареник, кусає його) А мій вареник із сіллю. Що це означає? Дівчина 1: Будеш жити в достатку. Не будеш на солене хлебати. Дівчина 2: (бере і надкушує вареник): А мій з соломою! Дівчина 1: Будеш солом’яною вдовою. Дівчина 3: А мій вареник з монетою! Дівчина 1: Багатою будеш! Дівчина 2: А мій вареник з обручкою. Дівчина 3: Заміж скоро вийдеш. Дівчина 1: Досить ворожити, бо мій милий вареничків хоче. Виносьте, дівчата, вареники для всіх. (Дівчата виносять велику макітру вареників, хлопці ставлять поряд на стіл куманець чи баранець) Хлопець 1: Кличте нашу господарку вечорниць, ми їй подякуємо за все. Хлопець 2: Ой гарні ж вареники, гарні! Оце будуть господарочки! Параска та Горпина . Смачного всім!

Добавить комментарий
  • Комментарии не найдены

© 2012 ТОВ «ВГ «ОСНОВА». © 2016 Учительський Журнал он-лайн. Всі права захищено.  Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.