Увага! Цей сайт є архівом розробок з 2014 до 2017 року.

Свої нові розробки ви можете додавати на основному сайті "http://teacherjournal.in.ua/"

День української мови та писемності

дата публікації: . Надруковано у: Виховна робота

День української мови і пісенності

Ведуча

Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану.

Ведучий

Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продавлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.

Голос диктора (на фоні тихої музики)
Ведучий

Спочатку було Слово…

Крізь темряву й хаос
Воно, як вічне диво, 
Над світом піднялось.
І стало Слово світлом
Посеред ночі й тьми.
У слові все розквітло,
Із Слова вийшли – ми.

Ведучий: Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними! Скільки в тобі чарівних звуків і животворного трепету і вогню! 1-й учень

О слово рідне! Пращура молитво,                      

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

2-й учень

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

і ратний клич Данилових полків.

3-й учень

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.                          

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень

О слово рідне! Мудре і прадавнє,                           

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

5-йучень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!                                        

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам

Ведучий. Із глибини віків людське слово таїло в собі незвідані загадки магічності. Йому вірили, перед ним благоговіли, од нього ніяковіли. Часто говорять, що мова – це надбання людства. Це не зовсім правильно, бо це, в першу чергу, великий дарунок Творця людині.

Ведучий Відомий педагог В.О.Сухомлинський  був переконаний, що «Слово найтонший  дотик до серця: воно може стати ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в  добро, і гострим ножем, розжареним залізом, і брудо… Словом  можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти  сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю, скувати сили душі…».

Слова, слова… Вони всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні…                      

Слова – як друзі, як сусіди,

Яких стрічаємо щодня.

І не страшні ніякі біди,

Якщо безгрішна слів рідня.

Слова – живі: їх ніжні душі

Від наших доторків болять,

Коли ми сліпо і бездушно

Їх беремося вимовлять.

Слова – святі. Це наші душі.

І всіх до нас на цій землі…

Як у пустелі спрага сушить

Без добрих, теплих, світлих слів.

Ведучий.  9 листопада— День української писемності й мови.,яке щороку  з 1997 року відзначається в Україні.  За православним календарем - це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця. Він був послідовником знаменитих Кирила та Мефодія — творців слов'янської писемності. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис. Але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії.

Ведучий  Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга.З піднесенням Нестор розповідає про початок слов'янської писемності, пов'язаний з іменами Кирила і Мефодія, послідовником яких він був, про піклування Ярослава Мудрого про освіту, заснування ним бібліотеки "Велика бо користь буває людині од учення книжного..., бо у книжках є велика глибина..."

Нестор Літописець (читає)  І любив Ярослав церковні статути,
І попів любив дуже, особливо любив чорноризців.
І до книг був прихильний, читав часто
І вдень, і вночі.
І зібрав писців много,
І перекладали вони із грецької на словенську Письмо.
І написали вони багато книг,
І славу цим здобули, 
І повчаються за їхніми книгами вірнії люди,
Насолоджуються, навчаючись Божественного слова, - 
І велика користь буває чоловікові від науки книжної,
І книги вказують нам, 
І навчають нас, як іти шляхом покаяння.
І мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.
Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,
Книги – джерела мудрості,
Книги – бездонна глибина,
І ними в печалі втішаємось,
І вони - узда для тіла і душі.

Ведучий Рідна мово! Запашна, квітуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна.

Ведуча: Коли народилась українська письменність? Це питання і досі чекає відповіді.

Ведучий: Довгий час побутувала думка, що наша писемність з»явилась лише після хрещення Русі. Перший історик давньої слов’янської писемності чернець Чорноризець Храбр розповів про два етапи становлення слов’янського письма.

Ведуча: Так тривало до того часу, доки на нашу землю прийшли славетні брати-просвітителі Кирило та Мефодій. Вони, власне, і розробили перший слов’янський алфавіт.

Ведучий: Брати розробили слов’янську абетку, яку називали «глаголицею». А після смерті славетного ченця Кирила його учні створили нове письмо, яке назвали ім’ям Кирила – кирилицею. Саме цей алфавіт став фундаментом і сучасної української абетки.

Моя ти рідна материнська мово!

В тобі пульсує мудрість мого краю.

В тобі повік злилися веселково

Любов, і гордість, і усе, що  маю.

Я доторкнуся до живого слова,

Воно на струнах пісні промовля.

Дзвени, співай, моя вкраїнська мово!

В тобі ж  – народу нашого душа.

О мово рідна! Розквітай барвисто,

Давай снаги поетам і митцям.

Твої слова – розсипане намисто,

Яке потрібно відшукати нам.

Квітуй, стелися, пахни барвінково,

Дзвени джерельцем і красу даруй.

Бо ти – в моєму серці, рідна мово,

Я дихаю тобою і живу.

Сценка:

Мова:

Хто ти, дівчинко???

Дівчинка:

Українка я маленька.

Українці – батько й ненька.

Все, що рідне, я кохаю,

Всім, хто рідний, помагаю.

Своє ціную, свого вчуся,

До українського горнуся.

І чужого я навчаюсь,

І свого я не цураюсь.

Мово моя мила!

Ти моя рідненька.

Я тебе так щиро люблю

Хоч я ще маленька.

Кожен вечір я завжди

Як спати лягаю

Все за тебе, мово рідна, господа благаю.

Мова:

Ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви "ї". А також, витягнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви "є", що зрізаний з неба разом з ниточкою. Бо, кажуть, дитино, що мова наша – солов’їна. Правильно кажуть. Але затям собі, що колись можуть настати і такі часи, коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко. Тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино.

Ведучий Протягом кількох століть жорстоко знищувалася культура українського народу. Особливої наруги зазнала наша мова, оскільки саме вона була, є і буде коренем роду українського. Її забороняли, ігнорували, принижували, охрестивши “холопською”.

  • 1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
  • 1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
  • 1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
  • 1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
  • 1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
  • 1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
  • 1884 р. – закрито всі українські театри.
  • 1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи".
  • 1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.
  • 1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
  • 1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
  • 1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

Слова вмирають. Блякнуть.                          
Їх багато,
І раптом чуєш злато слово,
Злато!
Ах, хочеться скупатися у тім
Отецькім слові, слові золотім!
І хочеться, і прагнеться без теми
До цього слова припадать устами,
Ридати і радіти водночас,
Його не сплюндрував жорстокий час,
Жорстокий деспот, слідець закону,
Не заточив, і не сховав в скарбону, 
Не осліпив, не вбив, не залякав,
На гріш розмінний не перекував.
Слова вмирають? Блякнуть?
Ні, не блякнуть.
Іще століття перед ними вклякнуть…

Моя прекрасна українська мово,   

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лже-людей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти – наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови. Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова.

Вихід Т.Г.Шевченка

Мово рідна! Ти ж - як море - безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця - краю.

Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в то­бі, мово, неосяжна душа народу - його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оп­тимізм гумору твого, і музику слів твоїх.

Скарбе мій єдиний, з то­бою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе - перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.

Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Лю­блю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою.

Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш під хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий ві­чний вчителю мій.

Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й мо­гутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій... Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний оке­ан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мово рідна!

Пісня «Наша мова єднання»

Добавить комментарий
  • Комментарии не найдены

© 2012 ТОВ «ВГ «ОСНОВА». © 2016 Учительський Журнал он-лайн. Всі права захищено.  Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.