Увага! Цей сайт є архівом розробок з 2014 до 2017 року.

Свої нові розробки ви можете додавати на основному сайті "http://teacherjournal.in.ua/"

Вечорниці на свято Введення

дата публікації: . Надруковано у: Виховна робота

Тема: Вечорниці на свято Введення

Мета: відродити традиції святкування українським народом православних свят; спільно з батьками і громадськістю допомогти учням дізнатися про історію цих свят, традиції їх святкування, та народні повір̕ я, пов̕ язані з ними; допомогти учням старших класів змістовно, пізнавально, весело і цікаво проводити свій вільний час у вигляді вечорниць.

На сцені хлопець і дівчина в українських костюмах.
Дівчина ‒ Україна! Чарівна моя ненько, найкращий куточку землі, солов̕ їна пісне!
Ти ‒ прекрасна, але найбільше твоє багатство ‒ народ. Народ ‒ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний як граніт, співучий, дзвінкоголосий.
Хлопець ‒ З давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами і обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини, повертається до традицій свого народу. Є в нас і чудові традиції святкування вечорниць молоддю.
Дівчина ‒ Віддаючи шану минувшини, беручи все найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо те найдорожче, що є в народі ‒ його пісню, мову, історію.
Хлопець ‒ Я хочу, щоб сьогодні перед вами ожили вечорниці на свято Введення.
Дівчина ‒ Всіх вас просим в нашу хату, превелику, пребагату.
Від зірниці й до зірниці хай лунають вечорниці!
Хлопець ‒ Гей, на наших вечорницях, хто сумний ‒ розвеселиться!
Співи, танці, небилиці ‒ гарні будуть вечорниці!
Дівчина ‒ Українські вечорниці починаймо в котрий раз
Хлопець ‒ Хай і сміх і пісня ллються в серці кожного із нас!
Дівчина ‒ Давайте завітаємо до однієї української хати, де на нас вже чекають щедрі господарі.
Господиня 1. ‒ Добрий вечір, добрі люди!
Господар 2. ‒ Хай здоров̕ ячко вам буде!
1. ‒ Будьмо знайомі. Я ‒ Одарка ‒ господиня вечорниць.
2. ‒ А я ‒ їх господар ‒ Гриць.
Разом ‒ Щиро просимо до нашої хати на вечорниці завітати!
1. ‒ Ну, що , Грицю, діждалися свята, слава Богу. Перше велике християнське свято у пилипівський піст. Самі залишилися, діти порозходилися... А зимові вечори довгі... А як згадаю, як були молодими, то не сиділи вдома вечорами і здавалися вони тоді дуже вже короткими, хоча тривали іноді аж до самого ранку.
2. ‒ Та-а-а-к, і я згадую. Та ж і підмітив я тебе саме на вечорницях. Все приглядався як ти вишивала, як співала, як говорила. Довго придивлявся, поки вибрав.
1. ‒ Що то колись було... А зараз молоді в містах нема де вечорниці проводити. Є місце для нічних клубів і барів, а для вечорниць?... А наша хата порожня. А велика яка! Нехай би веселилася молодь.
2. ‒ Знаєш, Одарко, я знав, що ти не будеш сваритися, щоб в нашій хаті веселилася молодь на вечорницях, як колись. Я їх ще вдень запросив. Чуєш, вже мабуть ідуть.
1. ‒ Оце так подарунок зробив на свято!
Голос за дверима
‒ Господарю, господине!
Чи пустите до хати?
Ми вміємо гарно співати і танцювати.
1. ‒ Та заходьте вже, дівчата! Яка я рада, що ви зайшли до нашої хати.
Дівчата ‒ Добрий вечір, господарю!
І ти, молодице!
Чули ми, що у цій хаті будуть вечорниці!
1. ‒ Сідайте, дівчата, сідайте. Відпочиньте та порозмовляйте.
Д. ‒ Ой, дякуємо щиро, тітонько. Якби не сьогоднішнє велике свято, то ми б, звичайно, шили б, вишивали, в̕ язали. А так ми Вам спочатку поспіваємо, а як прийдуть хлопці, то Ви нам більше розкажете про сьогоднішнє свято.
Дівчата співають пісню „ Світить місяць "
1. ‒ Ой, дівчата! Як згадаю свою молоді роки-и..., то все ніби вчора було. Правда, Грицю? Колись, як підростав в сім̕ ї хлопчик, то батько ще в дитинстві пишався ним, бо буде його нащадком. А потім, коли хлопчик підростав і ставав парубком, то був, перш за все, роботящим: вмів і косити, і сіяти, і худобу доглядати. А ще вдягалися парубки охайно і завжди у вишиті сорочки. Ось хай про це і господар скаже. ( звертається до господаря)
2. ‒ На вечорниці хлопці приходили завжди чисто одягнені і ... обов̕ язково тверезі. Був на вечорницях сухий закон: від кого було чути запах самогону, на вечорниці не пускали. Такий закон передавався з покоління до покоління.
1. ‒ Чуєте, дівчата, які були колись хлопці! Не такі, як сьогоднішні: як не п̕ яні, то обкурені, в розмові постійно вживають матюки, а до роботи, то ліниві-і...
Д. ‒ Ні, тітко Одарко, наші личанівські хлопці зовсім не такі, от побачите зараз, як прийдуть. Вони найбільше люблять ласощі і ми їм наготовили, а ще наваримо вареників.
Д. ‒ Дівчата, чогось хлопців довго немає, може вони і не прийдуть? Що будемо робити?
Д. ‒ Та давайте поговоримо. Я вам таке скажу ‒ не повірите.
Д. ‒ Та що там вже, говори.
Д. ‒ Я вчора Михайла ‒ тітки Орисі, що біля клубу живе, внука з міста ‒ бачила так близько, як оце вас зараз бачу. Та що там бачила. Я з ним навіть говорила. От!
Д. ‒ Ото і все? А я з ним навіть цілувалась.
Усі сміються.
Д. ‒ Знаєте, якщо Петро мені сьогодні не освідчиться, то я собі щось зроблю.
Д. ‒ Нічого ти собі не зробиш.
Д. ‒ Це я не зроблю? Та я собі знаєш, що зроблю? Я собі, я собі, я собі... нову зачіску зроблю. Ось так!
Усі сміються
Д. ‒ Ой, там щось грюкнуло.
2. ‒ Та це вам почулось, бо вже зачекались.
Д. ‒ Та ні, ще грюкнуло. А давайте я подивлюсь, хто там.
Відчиняє двері і ловить хлопця.
Д. ‒ О, Та він ще малий?! Та він хотів підперти двері, щоб не відчинились.
Д. ‒ Він хотів віник прив̕ язати до клямки.
Д. ‒ Він хотів нам шкоди наробити.
Д. ‒ Покараймо його, давайте виллємо на нього відро води.
2. ‒ Дівчата, а може його хлопці послали? Поговоріть з ним мирно.
Хлопець просить, щоб його відпустили.
Д. ‒ Як відгадаєш наші загадки, то відпустимо. Слухай.
1. Не золоте, а найдорожче. ( Житття) 2. Увесь світ годую, а сама не їм. ( Земля)
3. Кругом вода, а з питвом біда ( море)
Хлопець. ‒ Відпустіть.
Жалібно співає.
‒ Чи я, тату, не доріс, чи я , тату, переріс
Чи не рублена хата, що не люблять дівчата?
Д. ‒ Не просись, все одно не відпустимо. Ми для вас, хлопців, смаколиків напекли, старались, а ти нам шкоду робиш.
Х. ‒ Я більше не буду шкодити, а як відпустите, то веселих хлопців вам приведу.
Д. ‒ Правда, приведеш?
Хлопець ‒ Їй-Богу, приведу!
Д. ‒ Дівчата, а може й справді приведе хлопців? Давайте вареники ліпити, вечерю святкову готувати.
Д. ‒ А й, справді, давайте, зоб було все готове .
Ліплять вареники і співають пісню „ Цвіте терен".
Стукіт у двері.
Х. ‒ Пустіть до хати!
Д. ‒ Гарненько попросіть!
Знову стукають.
Д. ‒ Агов, хто такий?
Х. ‒ Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий. Пустіть до хати.
Д. ‒ Не пустимо до хати ‒ дуже вас багато.
Х. ‒ Пустіть ліпше, бо буде гірше!
Д. ‒ ( разом) ‒ Ми візьмемо рогатини, поламаємо вам спини.
Х. ‒ Дівчатонька, послухайте, які ми є. Бо можемо піти до іншої хати, а там нас з руками і ногами заберуть.
Д ‒ Ну добре-е. Розповідайте про себе, які ви є.
Х. ‒ Мене звати Іван. Я ‒ хазяйський син. Багатий-ий... Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі ‒ видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся ‒ нічого не побачиш. А що вже худоби!... І павуки, і комахи, і мухи, а що вже мурашок ‒ світу білого не видно! А крім того ‒ повна скриня добра, правда, зачинена. Бо як відчиню ‒ все добро розлетиться, бо там його міль стереже.
Х. ‒ Дівчата, може я й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь ‒ то й за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а вже що обідати люблю!... Обідав би до самої вечері, а вечеряв би до сніданку. Я добрий, як сплю, а як обідаю, то нікого не зачіпаю.
Х. ‒ Дівчата, а про мене мама кажуть,що я такий гарний, як місяць, а розумний, як три волосних писарі вкупі. Ви не дивіться, що я такий замурзаний; ви мене вимийте, причешіть ‒ і можна під вінець іти. А цілуватись ‒ то я готовий хоть зараз.
( Витягує губи до поцілунку. Дівчата і хлопці сміються)
Х. ‒ Дівчатонька - голуб̕ ятонька і ви, господарі, бачите і чуєте, що ми прийшли не битися, а миритися і веселитися.
1. ‒ Дівчата, та ж пустимо їх, бо видно, що веселі хлопці, а ще побачимо, чи розумні вони.
2. ‒ нехай заходять, але спершу покажіть, як ви співаєте, бо дівчата співають дуже гарно. А які ж вечорниці без пісень?
Хлопці співають
1. ‒ Оце розвеселили! Молодці і дівчата і хлопці! Заходьте, заходьте, сідайте. Поки вареники зваряться, ми поговоримо про сьогоднішнє свято ‒ свято Введення. Що вам про його відомо.
Свято велике, має різні назви, обряди і традиції, пов̕ язані із його відзначенням. Зараз побачимо, хто більше знає: дівчата чи хлопці.
‒ Які ще назви цього свята?
Х. ‒ Виденння.
Д. ‒ Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Х. ‒ День показника.
Д. ‒ Третя Пречиста.
1. ‒ І не думала, що ви так багато знаєте про свято. Я хочу розповісти про те, звідки пішла назва „ Видіння". Люди вірили, що цей день має надприродну силу, а саме: в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. „ Душа видить своє тіло, тому й Видіння". А хто скаже, чому це свято ще називають „ Введення в храм Пресвятої Богородиці"?
Д. ‒ Саме 4 грудня, як кажуть релігійні книги, батьки Діви Марії Іоаким і Анна, які довго не мали дітей і дали обітницю присвятити народжену дитину служінню Богу, виконали свою обіцянку: коли дівчинці виповниться 3 роки, її віддали до храму Єрусалимського та служіння Богові.
Х. ‒ А я хочу добавити і пояснити назву „ день показника". Цей день знаменував закінчення господарського року і давав показники на наступний рік. Я знаю такий показник:
‒„ Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави", або „ Як є на Введення вода, то буде в мисці молоко". А що це значить , дівчата?
Д. ‒ А це дуже просто, хлопці. Якщо земля отримує багато вологи, то на весні буде багато трави. А оскільки трава ‒ це основний корм для корів, то вони будуть давати багато молока. А я ще знаю показник: „ Якщо Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде"
Х. ‒ Ой, не завжди так, бо ще кажуть, що „ Введенські морози ще зими не роблять".
2. ‒ От бачиш, Одарко, як теперішня молодь багато знає про свято. Я й сам багато чого не знав.
1. ‒ Мені також приємно це чути. А чи може ви ще і розкажете нам і якісь повір̕ я про це свято?
Х. ‒ Звичайно, ми і таке знаємо. „ Не можна в цей день ні копати землю, ні бити прачом білизну, ні м̕ яти льон, ні шити-вишивати, бо „ можна придушити або поколоти душу".
Д. ‒ І ми знаємо: „ До Введення можна копати землю лопатою чи орати, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває, сили на літо набирається.
Д. ‒ А я ще одне повір̕ я знаю: люди старалися коноплі потерти до Введення, а той, хто їх тре по Введенню, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу.
Х. ‒ Дівчата, а ви не чарівниці? Тому що є ще одне повір̕ я: якщо дівчина хоче привернути до себе парубка, то повинна напоїти його свяченою сьогодні водою.
Д. ‒ Ні, ми не чарівниці, але знаємо ще одне повір̕ я: на Введення молодиці обсипали колись своїх корів насінням коноплі та мастили маслом вим̕ я, щоб молока багато давали.
Х. ‒ А ми ще знаємо: оскільки це свято ще називають „ День показника" , то важливо, хто першим зайде до хати цього дня ‒ якщо першим ввійде молодий гарний чоловік або хлопець, а до того ж ще з грішми ‒ добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть „ вестися гроші", якщо увійде до хати старий кволий чоловік, а до ж ще й бідний ‒ погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться..., а найгірше, як увійде до хати стара жінка ‒ то вже добра не жди.
Х. ‒ Бачите, тітко Одарко, ми більше знаємо про сьогоднішнє свято, ніж дівчата.
Д. ‒ Може й так. Але побачимо ще що ви знаєте про свята Катерини, Андрія , Миколи.
1. ‒ Дівчата, хлопці, не сваріться. Всі ви ‒ справжні українці! Адже скільки багато знаєте про традиції і свята нашого народу, а це значить, що ви багато читаєте: і книг, і газет, і, звичайно, в Інтернеті.
2. ‒ А я-то думаю, що розмовами ситий не будеш. Щось-хтось говорив про вареники. Чи-то може мені вчулося, дівчата?
Х. ‒ Та то Вам вчулося. Хіба вони вміють варити вареники? Готових в магазинах куплять і все. Ось так, хлопці. А колись, кажуть, дівчата вареники на вечорницях самі варили. Правда, тітко Одарко?
1. ‒ І колись варили, і тепер варять. І ваші теж наварили самі, ще і пісню про вареники вам заспівають.
Пісня про вареники.
Д. (виходять з варениками ) ‒ разом до хлопців ‒ Всіх до столу прошу сісти, Вареники будем їсти
Вареники непогані, вареники у сметані.
Д. ‒ До столу у нас є всього на святі
І гостей хороших ми вмієм пригощати. ( пригощають гостей)
1. ‒ Грицю, а ти не забув, що після сьогоднішнього свята вже можна колядувати?
2. ‒ А чого ж я мав забути? Підкріпились варениками, то і заколядуємо.
Співають колядку.
Х. ‒ Ну ж і смачні вареники! Щиро дякуємо вам, дівчата, і Вам, тітко Одарко.
Д. ‒ Щира вдячність господярям цієї хати, що дозволили вечорниці гуляти.
Д. ‒ Із роси і води вам!
Х. ‒ Щастя, здоров̕ я, віку довгого, долі щасливої!
Д. ‒ Хай береже вас Господь від усякої біди!
Х. ‒ Нехай ваша хата всім буде багата,
І хлібом, і сіллю, й великим добром,
Хорошими дітьми й міцненьким здоров̕ ям,
І піснею, й сміхом, й сімейним теплом.
Д. ‒ Хай не знає горя український край,
Хай пшеничне поле зашумить, як гай.
Х. ‒ Хай повік до нас недоля не верта,
Україні ‒ слава! Многії літа!

 

 

Добавить комментарий
  • Комментарии не найдены

© 2012 ТОВ «ВГ «ОСНОВА». © 2016 Учительський Журнал он-лайн. Всі права захищено.  Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.